Легендарна блешня ♻ Привіт із минулого

Що таке легенда? Якщо простою мовою — це прикрашена чи вигадана розповідь, мета якої — підняти якусь подію. Дане визначення точно описує запропонований пост. Бо, справа була давно і сам того не бажаючи, дещо напевно прикрасю, але від цього легендарна блешня сяяти менше не стане. А мова буде про неї.

Від того, як зі шматка металу кується легендарна блешня

Спочатку зроблю невеликий екскурс 1985 року. СРСР. 10 березня помер Генеральний секретар ЦК КПРС Костянтин Черненко. На секунду, мій однофамілець. Якимось незбагненним чином його смерть дала старт цілого ланцюжка подій, які згодом стали сценарієм цієї розповіді. Загалом, традиційний устрій радянського дитинства пішов навперейми.

На весняні канікули ми не поїхали до бабусі до села. Класичні 2 тижні соціальної адаптації в україномовному середовищі зірвалися. Потім були невдачі в Афганській війні, які негативно вплинули на мого діда фронтовика і він ліг у лікарню. Після, його виписали та відправили до Криму, до санаторію Марат. А коли він від туди повернувся, виявилося, що всі путівки на першу зміну до “Лісового” вже розібрали, можна було поїхати лише на 3 зміну, що докорінно не влаштовувало бабусю. Адже ми їй допомагали влітку заготовляти дрова та прибирати город.

Так, звичайний червень у таборі “Лісовий”, у 1985 році був пропущений. А ми, троє братів погодок, вирушили до села Новошандрівка на “перевиховання” до бабусі. Якщо чесно, не сильно – то й сумували. Там були друзі, веселуха та головне, рибалка!

Так як у червні роботи в селі ще не багато, бабуся нас бачила лише соплячими уві сні. На світанку ми вирушали на ставок ловити рибу, а поверталися тільки коли від голоду вже конкретно починало крутити животи. Чи не 7 днів на тиждень. Це був найщасливіший час. Ми смажили на вогнищі раків та беззубок, їли дикі груші та яблука, а воду пили з джерела. Цілий день проводили біля води. Ловили рибу та купалися.

Біля нашого села було 3 ставки, які розташовувалися на відстані 1, 2 та 3 км від місця проживання. Зараз таке й уявити складно: хлопчаки 6,7 та 8 років були надані самі собі, цілий день. Гуляли іноді в 3-х км від будинку.

Снасті в нас були елементарні. Бабина волосіні, баночка гачків, поплавець з віника та платівка свинцю. Найдефіцитнішим з цього була гумова трубочка, для кріплення поплавця. Вудки робили з “очерета”, бамбукова була лише одна.

Батьки нам не довіряли справжні рибальські снасті, по-перше, вони коштували дорого, а по-друге, ми й користуватися ними до ладу не вміли. Але як відомо, заборонений плід солодкий.

Свою “злодійську” кар’єру ми розпочали давно. Бабуся категорично не дозволяла нам брати з собою на риболовлю дерть (це мелена кукурудза або інший злак), а дерть, реально, допомагала ловити рибу, встежити за спритними хлопчиками було дуже складно. Тому періодично дертью наповнювалися кишені (на початку 80-х про пакети і мріяти не було чого), а потім ми витрушували їх у відро.

За наживками справа була така: іноді, бабуся робила нам тісто з яйцем, але в більшості випадків ми ловили на черв’яка. Благо, їх було як бруду у кожному дворі. Коли приїжджали батьки, нам діставалася їхня перловка. Ні про які блешні й мови не йшлося. Хижака ловили тільки на живця.

В одному із трьох ставків мешкала щука. Причому серйозних розмірів. Впіймати таку в нас не було жодної можливості. По-перше, на вудку без котушки, її просто не витягнути, а по-друге, найстаршому з нас було 8 років. Метрова щука просто могла потягнути малолітнього рибалку у воду.

Страх опинитися віч-на-віч із зубатою у воді, довгий час захищав нас від шаленої ідеї поцупити батьківський спінінг. Рівно до того часу, поки ми не побачили, як відомий вже вам старовинний товариш Вадік, тягає великих горбачів із греблі. Вадику було 10 років і він вже щосили освоював спінінг з котушкою. З невигадливою блешнею, зробленою з алюмінієвої ложки і з невкою. На наших очах, він упіймав штук 10 пів кілограмових рибин та ми захворіли…

Наступного дня з комірчини зник спінінг з блешнею. Коробку з іншими блешнями шукати не було часу, тому на рибалку ми пішли з однією. Це була “вертушка” ручної роботи, яка згодом стала тією самою легендарною блешнею. Подивіться фото внизу.

За всю свою довгу кар’єру рибалки, мені не траплялося на очі жодного аналога. Тому сказати з чого була скопійована блешня, я не можу. У воді поводиться як вертушка чи турбінка. З огляду на те, що це був 1985 рік — 100% інновація.

Блешня виготовлена ​​з нержавіючої сталі або титану. На жаль, хоч я дипломований електрометалург, визначити метал на око не можу. Вага блешні 15,6 г (з вертлюгом і трійником), довжина – 76 мм (чисто блешня). Судячи з того, що батько тоді працював на КБ Південне і батіг у спінінга був титановий, схиляюся, що і блешня зроблена з титану. Тим паче вона не реагує на магніт.

Коротше наш бойовий підрозділ з 3-х осіб, підрахувавши сумарний вік, рушило ловити окунів та щуку! 21 рік на трьох, разом цілком повнолітні. На ставок не йшли – летіли. Так утворився новий виклик – спінінг та легендарна блешня.

Взяли ми батьківські снасті без попиту, ловити ними не вміли. Інерційна котушка типу “невської” потребує певних навичок. Коротше, на тлі одного вдалого закидання було кілька невдалих. Маса часу витрачалося на розплутування волосіні. Тому жодної риби ми зловити не змогли. Чим більше минало часу, тим менше ставало бажання вудити спінінгом з блешнею. З собою були вудки, на них ми ловили набагато успішніше.

Попадалася різна дрібниця та невеликі карасики. Спінінг з блешнею ми відклали убік. Якось увесь інтерес до нього різко зник. Рибалка була досить успішною, поступово садок наповнювався і ми вже навіть забули про великих окунів.

На пару сковорідок упіймали, а як тільки подумали про їжу, в животі почало зрадницько бурчати. Так от, ловимо ми значить тихенько, нікого не чіпаємо, як раптом, прямо в районі поплавців відбувається неймовірне. Величезна рибина кидається на мальків. Зі смачним чваканням закипає вода, мальки вистрибують з води.

Згадую про спінінг. Хапаю. Беру його правильно в руки, невміло кидаю метрів на 15 (на диво вдало), тягну блешню. Як мені запам’яталося, спочатку майнула блешня, я вже збирався її висмикувати з води, а потім з’явилася вона. Гіганська щука!

Від страху, що наринув, просто паралізувало. Щука була величезною! Її голова мені чітко запам’яталася: така ж величезна! Щука буденно відкрила пащу, ковтнула блешню, блиснула зубами, розвернулася і вильнула хвостом… Це все сталося за мить!

Я ще нічого не зрозумів, тільки відчув біль і сильний поштовх. Спінінг вилетів із рук і впав у воду. Від котушки йшли бульбашки, вона швидко розмотувалась і скидала волосінь кільцями. Ще секунда і котушка разом зі спінінгом зникла з поля зору.

Ми стояли, скам’янілі, не в змозі вимовити й слова. Водою пливли бульбашки. У колінах тремтіння. Отакий шок контент.

Цей епізод мені потім ще довго приходив уві сні. Справжнісінький кошмар, свідомість щоразу повертало спогад і поєдинок неодмінно вигравала щука. Мені ж залишалося тільки упаковувати серце, що шалено билося.

Може тому я в деталях запам’ятав те, що сталося того дня. А ось покарання за втрачений спінінг, котушку та блешню не запам’яталося. Воно точно було, тролили мене знатно, але яке саме покарання було, не пам’ятаю. Уявіть собі, зараз втратити новий айфон. По дурості. Ось. Тоді це була сумірна втрата.

Той випадок вбив у голову ще один спогад. Блесну. Її форму. Тоді, стоячи на березі, я ще не знав, що це буде блешня – легенда! На яку буде спіймано купа щук. І матиме непросту історію…

Перша щука та кар’єра спінінгіста

1985 рік перегорнули, серпень, кінцівка літа. А далі трапилася метаморфоза, вже восени, з такою самою точно легендарною блешнею і найпростішим алюмінієвим спінінгом… Вперше спіймав щуку! З неї, як би і почалася моя кар’єра спінінгіста) Батя зглянувся, подумав: цього простіше навчити! Дав пару уроків та майстер клас. До речі, тоді в наших краях ловили здебільшого на вагачі. Типу “ложка” та “вилка”. Було кілька хенд мейд воблерів, та сама легендарна блешня, та ще й щось по дрібниці. Все з червоними “хвостиками”. Це було ще “до силіконового часу”…

У коробці мешкало штук 30 залізяків зі сталі, титану, бронзи, латуні, міді, текстоліту, пінопласту, пінополістиролу, нержавіючої сталі тощо. Коротше, одразу можна було зрозуміти звідки дрова. Блешні були як заводські, і “тюнінгові”. І практично на всі ці наживки ловилися щуки. Її у наших краях було особливо багато. Уявляєте, який Рай?

Так ось, йшли роки, і горя ніхто не знав. Батя замовив на заводі 15 штук різних напівфабрикатів, увечері сіли, одягли кільця, трійники, вертлюжки, “хвостики”. Години ділових і пляшка горілки витрат. Все, вперед!

Але тут несподівано, відбулася силіконова революція. Спочатку біло-чорний із червоним черевцем, потім зелений із чорним або червоним черевцем. Саме у такому порядку. Ці два віброхвости змінили та урізноманітнили життя спінінгіста вже незалежної України. Так сильно, що просто капець. Залізо, різко пішло на другий план, ми кинулися в жорна рибальської індустрії.

Воблери-шмоблери, вертушки, силікон. Саме вони завойовували місця у моїй коробці. Залізо все активніше стало пропадати. А оскільки батько, на той час, уже не працював на заводі, та й завод перестав працювати. До кінця 90-х, залишалося лише кілька “легендарних блешень”, а на початку нульових, я пам’ятаю як пішла остання з легенд.

Відстріл на тонкому шнурі…

Але, друзі, не люблю я мелодрами з поганим кінцем, тому він буде добрий. Майже 20 років я був упевнений, що секрет цього типу блешень канув у літа… Просто через те, що повторити форму зі слів дуже складно… А ось воно як влаштоване життя! Знайшлася! Можу її показати! Та сама — легендарна блешня.

Перше закидання! Перша щука! Перша легендарна блешня!

У мене реальне захоплення тим, що я можу її тримати в руці.

А враховуючи, що блешня знайшлася не одна, а в компанії таких самих олдскульних приманок — я знайшов справжні скарби! Абсолютно випадково торкнулася одна валізка батька. А там…

Капсула часу. Тепер я забезпечений залізом)

Ось така складна історія. Саме під день народження батька. Японці кажуть: “У кого весела вдача, той і крізь залізо пройде!” От і перевіримо.