Рибалка в Житомирській області

Подорожуючи просторами України, все частіше переконуюсь у тому, що наша країна має просто величезний туристичний потенціал, який, на жаль, майже не використовується. В країні є маса найцікавіших місць, з дивовижною природою та безкоштовною риболовлею, та багато хто про це навіть не чув! Про одну з таких локацій йтиметься мова у цьому пості.

Передумови подорожі

Так сталося, що влітку 2021 року, мені довелося махнути понад 600 км на північ. У маловідоме в наших краях село Кам’яний брід, що поблизу міста Коростишів Житомирської області. Звісно, із собою було взято вудки, бо планувався захід на природі та ночівля на березі річці Бистрянка. Перед поїздкою, я з палаючими очима розглядав в інтернеті фото заповітних місць і дивувався розповідям про те, що рибу там майже ніхто не ловить.

Якось не вірилося. Такі світлини та повний ігнор рибалок. Забігаючи вперед, доповім: справді, за 3 дні перебування у Кам’яному броді, я так і не зустрів жодного любителя риболовлі. У місцевих на думці був тільки шнапс, коні та граніт.

Розглядаючи карту, я відчував не аби яке зацікавлення. У радіусі 20 км від точки в яку я прямував, були такі знакові в Україні місця як: Коростишівський каньйон, місто Радомишль та його замок, Торчин, Борщів, річка Тетерів… Коротше, дуже хотілося на все це подивитися та помацати, тому мчав я по новенькій дорозі, як фризький жеребець. Галопом на Туксоні)

Радував і прогноз погоди. Сухо, сонячно і мало вітряно, що в тих місцях, буває ох як не часто.

Отже, вступне слово затяглося, настав час вже переходити до суті. Після прибуття у Кам’яний брід, втому від дороги миттєво зняло. Яскрава північ України зустріла сонцем, свіжістю та холодним пивом. Бистрянка, виявилася цілком зарегульованою річкою, з симпатичними альтанками на берегах, що розташовані в лісі.

Я сказав би, що вона більш схожа на каскад озер. У Камброді (так село називають місцеві) я нарахував 3 озера. Розташувалися ми на найбільшому, береги якого потопали в зелені. Ялинки, берези, сосни, акація, ліщина, дика малина, граб. Таких лісів у наших краях на сході точно немає. А яке повітря! Людині, яка приїхала з індустріального Західного Донбасу, дах зносить на раз)

Незважаючи на те, що дуже хотілося спати (їхав всю ніч), та й захід був зі святом для живота, від вечірньої риболовлі вирішив не відмовлятися. Розмотав пару вуд, начепив черв’яка і почав вудити. Але поплавки стояли нерухомо, як вартові біля Букінгемського палацу. Година, дві, три ні як не змінювали ситуацію.

Дивно, але Бистрянка здавалася мертвою річкою. Хробак, перловка, хліб зовсім не цікавили рибу. Хоча, якщо чесно, її активності не було видно взагалі. Ні сплесків на воді, ні мальків біля берега.

Під вечірню зірку зібрав спінінг і пройшов уздовж бічного зрізу води. Простукав джигою дно, потягав вертушку – нуль. Повернувся, дістав вудки – все на місці. Хробак навіть не постраждав. Збентежений і засмучений ліг спати.

Лісне повітря, що п’янить, з легкістю занурило в сон. Снилися коропи, коні та гриби.

Прокинувся рано, на світанку. Насамперед, замісив підгодовування і гарненько нагодував рибу у місці лову. Єдина насадка, яку я привіз із собою і не використав напередодні увечері, — маринована кукурудза. Із неї й вирішив почати. Сів на містку, закинув вудки і заходився чекати.

Довго це робити не довелося. Дивно, але на кукурудзу клювання пішли. Черв’як нікого не цікавив, а злаки за смаком припали плітці. Вгодовані рибки досить активно клювали, і до 10 ранку, я мав у улові пару десятків червонооких красунь. На обід добув, та й відлягло трохи (місцеві дуже здивувалися, що мені вдалося взагалі щось спіймати). Річка виявилася не мертвою, а просто дуже примхливою)

Оскільки жодного рибалки на річці не було, то й дізнатися про секрети даної водойми не було можливості. Довелося задовольнятися тим, що Бог дав) Пообідавши, а смажена плотва в руках умілого кухаря — справжній делікатес, я вирішив махнути до Радомишля за місцевим пивом. Ну і, звичайно, дуже хотілося хоч глянути на замок Радомисль.

Дуже яскрава будова. Таке живе, що пахне історією. Шкода, пристрасть до вечірньої риболовлі та бурштинового пива на той момент пересилила мою цікавість. Зараз жалкую, що не пішов на екскурсію.

Отже, пиво виявилося цілком звичайним, а вечірня рибалка нічого, крім плітки, знову не принесла. Ну що тут казати, не на ту конячку зробив ставку)

Пригоди другого дня

Другого дня, ми весь час то купалися, то готувалися до дороги додому. Рибу я вже не ловив і на те була вагома причина. Вітер приніс у місце нашої стоянки зелену жижу – це ціанобактерії покрили щільною плівкою поверхню дзеркала річки. Якось одразу ж стало не до риболовлі. Вода перетворилася на зелену потвору, наче натякаючи: все друзі, вам пора додому. На тому й вирішили. Прощавай Кам’яний брід.

На жаль, Торчин, Борщов, річка Тетерів та Коростишівський каньйон залишилися за кадром. Захід святкували з розмахом, а за кермо за дією алкоголю ні-ні. Нічого, якось ще перетнемося…

Дорогою додому, я переварював побачене та планував нову вилазку. Тепер уже на улюблену Десну. Не ну а що, сидіти вдома, коли риболовля так манить? Отож…