Про Самар-ріку та її судноплавство

Багато хто знає, що Самар-ріка, що лагідним обійманням зустрічає сивий Дніпро, — не проста річечка. Ще з давніх-давен була вона частиною великого водного шляху, що вів від Дніпра-Славутича аж до самого Азовського моря. По цій дорозі-воді ходили не лише торгові каравани, а й чайки славного запорозького війська, коли йшли вони на ратні діла чи з гостинцем до сусідів. А вже коли козацьке братство зійшло з кону історії, Самара-ріка трохи вщухла, заснула, але не втратила своєї снаги.

І от, настав той час, коли диво-машина, що неслася по воді не за рахунок вітру чи людської сили, а завдяки парі, з’явилася на обрії. Славний пароплав «Берлінъ» 2 травня 1868 року, наче заморський гість, уперше пришвартувався до берегів Новомосковська. Радість і здивування огорнули містян, а особливо спритних купців, що відразу збагнули, яку користь може принести ця диво-птаха для торгівлі зерном. Бо як не везти своє добро, коли його чекають в Катеринославі! І хоча шлях той займав майже дві з половиною доби, і не раз доводилося сумувати через низький рівень води, що робив ту мандрівку ризикованою, все ж пароплавство набирало обертів.

Незчулися, як і невеличкі пароплави почали возити людей – чи то туристів, чи то тих, хто шукав відпочинку. Пам’ятаю, як 14 травня 1909 року наш «козацький батько», Дмитро Іванович Яворницький, сам повів екскурсію на пароплаві «Работникъ». Йшов він тоді Самарою-рікою, розповідав своїм слухачам історії стародавні, думи козацькі, і, мабуть, уявляв, як цією ж рікою колись плили човни січовиків.

Дмитро Іванович Яворницький веде свою екскурсію на пароплаві, розповідаючи про козацьку славу, а річка Самара несе їх крізь мальовничі краєвиди.

А потім прийшли лихі часи громадянської війни, і замовкла ріка, наче в глибокому сні. Але після тих бурхливих років знову заговорили про її пробудження. У 1926 році, коли готували велику справу — будували Дніпрогес, — Самара-ріка знову опинилася в центрі уваги. Виміряли землі, порахували господарства, що мали бути затоплені, і пророкували річці нову долю. А затим, у 1934 році, народився грандіозний задум — проект водної магістралі, що мала з’єднати Донбас із Дніпром, із цілим каскадом шлюзів на Самарі і Вовчій. І вже не тільки про зерно мріяли, а й про те, як рікою попливуть вантажі, щоб полегшити працю рудокопів і заводчан.

Та попри всі зусилля, води в Самарі все ще було замало для вантажних суден. Тоді, з ранньої весни 1936 року, взялися люди заглиблювати фарватер, щоб річка стала повноводною, гідною великих пароплавів. І ось, нарешті, 1 липня того ж року, наче в свято, пароплав «Степан Халтурин» урочисто відкрив регулярне сполучення між Дніпропетровськом та Новомосковськом. Самара-ріка знову стала судноплавною на 43 кілометри, і, окрім пасажирських суден, мріяли й про річкові трамваї, що мали б ще швидше з’єднати міста.

На жаль, велика війна знову обірвала ці мрії. Судноплавство припинилося, а той самий пароплав «Степан Халтурин» був затоплений. Але навіть після найлютішої бурі завжди настає затишшя. У грудні 1945 року пароплав підняли з дна, наче скарб із глибин, і навесні 1946 року, після капітального ремонту, він знову вийшов у навігацію, але вже на ділянці між Херсоном і Києвом. А по Самарі-ріці судноплавство було відновлено вже у 1947-му, і вона знову почала служити людям, що з давніх-давен любили і цінували свою повноводну годувальницю.

Про Самар-ріку та її дари аж до Павлограда

Багато хто з нас звик думати про Дніпро як про головну водну артерію, що живить наші землі. Але ж і його менші сестри, такі як Самар-ріка, відігравали не менш значущу роль у житті наших предків. Недарма ж козаки так любили ці землі, ховали тут свої скарби та будували зимівники, адже річка давала не тільки воду, а й життя, шлях і захист.

І якщо вже ми заговорили про судноплавство, то не можна оминути увагою, що Самар-ріка була судноплавною не тільки до Новомосковська, а й далі, аж до самого Павлограда. Звісно, не для великих пароплавів, що диміли, наче дракони, але для менших суден, човнів і байдаків — цілком.

Ще з часів козацтва, а то й раніше, Самара була важливою транспортною артерією. По ній перевозили сіль, рибу, мед, хутра, а згодом — зерно та інші сільськогосподарські продукти. Ці водні шляхи з’єднували віддалені поселення з більшими містами, сприяючи торгівлі та обміну.

Зрозуміло, що чим далі від Дніпра, тим Самара стає мілкішою, і великі судна не могли пройти. Тому до Павлограда доходили переважно невеликі баржі та човни. Часто їх тягнули бурлаки або коні, особливо влітку, коли рівень води був низьким. Але навіть такий, здавалося б, повільний транспорт був значно ефективнішим, ніж сухопутні дороги, що часто були в поганому стані або й зовсім відсутні.

Після будівництва Дніпрогесу, коли рівень води в Самарі піднявся, з’явилися нові можливості для судноплавства. Хоча основні зусилля були зосереджені на ділянці до Новомосковська, де вже працював жерстянокатальний завод, все ж були спроби продовжити судноплавство і далі.

У 1930-х роках, коли в країні активно розвивалася промисловість та сільське господарство, питання транспортування вантажів набуло особливого значення. Проєкти з поглиблення русла річок та будівництва каналів не обійшли стороною й Самару, адже Павлоградський регіон був важливим аграрним центром і вже тоді мав певні промислові об’єкти.

Дослідження 1930-х років: У рамках загального плану розвитку річкового транспорту, що згадувався у тексті, проводилися дослідження щодо можливості розширення судноплавних ділянок. Розглядали варіанти розчищення та поглиблення русла аж до Павлограда, але через технічні та економічні складнощі, а також початок Другої світової війни, ці плани не були повністю реалізовані.

Місцеве значення: Навіть без великого промислового судноплавства, ділянка Самари до Павлограда зберігала своє місцеве значення для перевезення дров, сіна, а також для рибальства та відпочинку.

Сплав лісу: У деякі періоди по Самарі до Павлограда здійснювався сплав лісу, що був важливим ресурсом для будівництва та промисловості регіону.

Сучасний стан: Сьогодні судноплавство до Павлограда по Самарі практично відсутнє через мілководдя та відсутність відповідної інфраструктури. Річка використовується переважно для відпочинку, рибальства та місцевих потреб.

Отже, Самара-ріка, що протікає через серце нашої землі, є свідком багатьох подій, і її історія судноплавства — це частина великої історії краю, що сягає глибоких віків.