Подорож на Десну ☇ Рибальське село КуковИчі

Шлях на Десну складний та довгий: з калюжами, пагорбами, пилом та піском. Але я вже на березі річки, вона постає перед мною у всій красі. Піщані коси, висипання, кручі, ліс … З високого берега чудово видно пропливаючих головнів. Я стрибаю з урвища в пісок, стаю на коліно і нахиляюся до Десни. Вмиваюся, п’ю воду. Вода ласкава, прохолодна та солодка. П’ю ще раз, витираюсь і стрибаю на кручу.

Наспіх розчехляю тубус, дістаю легку болонку (вона у мене завжди готова до використання), банку з хробаками і гайда ловити рибу. На складання снасті пішло пів хвилини, ще стільки ж порався з хробаком. Із завмиранням серця роблю перше закидання. Течія підхоплює поплавець і несе його з такою швидкістю, що розумію: для лову на вудку потрібно трохи інше місце. І я бачу його.

Вже йду крадькома уздовж берега до невеликого виру, утвореного купою дерев. Тут перебіг помітно слабший. Закид і поплавок потрапляє у свою стихію. Повільно сплавляється в бік завалу, несучи при цьому на гачку дикого хробака…Ммм. Клювання не забарилося. Є. Плітка!

З серцем, що колотиться, злітаю на кручу, щоб показати першу спійману на річці Десна рибу Альфонсу, який займався табором, але на верху на мене чекав дід Семен. Ця людина розмовляла з усім живим: з кіньми, з дубом, з людьми. Його оцінка улову мене здивувала:

— Хіба це риба? Це не риба! Ось раніше була риба! Давним-давно ця ріка була глибока та бістра. У неї тоді люди навіть не купалися, та на брегах не загоряли голі. Бо ніколи не було. Наші дівчата тоді не купалися біля свята, та соромилися скидати сорочки. Вони боялися змити водою здоров’я. Тоді Десна була ще дівкою.

Дід Семен розповідав про те, як топила їх річка і текла раніше, куди хотіла. Як у червні входила до своїх берегів. Про краси заливних озер та карасях на пів руки. Про сомів, білизну і головня, про великіх деснянськіх лящів.

І після цих його слів, мій улов здався таким нікчемним, що вирішив я випустити першу спійману на Десні рибу, доки вона не померла. Вибачився, і стрибнув із кручі на пісок. Поцілував, випустив і помив руки. Мені так цікаво стало, що дід розповість мені далі, я поспішив нагору.

Піднявшись на кручу, на свій повний подив не виявив, ані діда, ані Альфонса, ані табору. Тільки тоді я став дещо розуміти.

Насамперед розплющив очі і пошарив ними на предмет свого телефону. Ось він на столі. Час – 7.05. Час вставати. Альфонс уже не спав. Ми нашвидкуруч поснідали, попили чаю і запакували велосипеди. Все, в дорогу.

Велопарк Менського району – це окрема “пісня”. Таких олдових велосипедів і в такій кількості, я не зустрічав поки що ніде. Ви можете уявити. За кілька днів у Мені, я побачив, напевно, тисячу різних велосипедів “радянського” виробництва і тільки один гірський велосипед… Біля магазину гірських велосипедів:) Причому рух велосипедний у Мені дуже інтенсивний. Багато людей використовують цей вид транспорту щодня. Дівчата, бабусі, діти та суворі мужики, катаються на великах всі, але на “Українах”. Це ще один плюс Мені, голландський. У них теж по 30 років на одному велосипеді їздять. Залишилося побудувати інфраструктуру та нормальні дороги. І все, Мена це Європа!

Для подорожі на Десну, мені було виділено “Україну” – 1980 року випуску. 38 років, за місцевими мірками, молодь. У колеги  велосипед — 1956 року випуску! 64 роки!

Ось на таких апаратах ми й вирушили в дорогу. Сонце вже встало, ми проїхали перші кілометри, як раптом нам на переріз почали котитися чудові пігулки конюшини. У променях вранішнього сонця вони здавались особливо грізними охоронцями Десни, але й ми не ликом шиті. Майстерно педалюючи надійністю “України” та під міцне слівце…

Ухиляючись від їхніх грізних статей, ми на всіх парах мчали до таблички з написом Куковичі. Тільки в селі перевели дух…

У центері села Куковичі, є магазин із велопарковкою, там ми випили смачного пива та продовжили свій шлях на річку. Проїжджаючи повз ставка в якому хлюпалися гуси, я думав про те, яка вона, Десна? Що скажу перше, коли її побачу? Які відчую при цьому почуття? Так ось:

Далека моя Десна! Щасливий я, який побував на твоєму березі. Радий, що пив твою м’яку, веселу, світлу воду, ходив босоніж по піску і слухав рибальські байки діда Семена. Вдячний за те, що ловив рибу у твоїх щедрих водах і вдихав чисте повітря твоїх берегів.

Мої думки несподівано перервалися і я нарешті побачив Десну, таку, якою я уявляв її собі уві сні.