Безрозсудна риболовля в Києві

Як каже один із героїв мого улюбленого мультфільму: “Може, звучить безглуздо, але саме дурниці запам’ятовуються найкраще!” Якось не хочеться, щоб життя обходило стороною, хочеться жити, незважаючи на війну… Тому й трапилася ця безрозсудна риболовля в Києві. Напередодні дня народження наважився на відчайдушну подорож на північ України. За планом було відвідування Київського моря в районі Глібівки, відвідування звільнених Бородянки, Бучі, Дімера, життя та риболовля, та й присутність на 2-х днях народження. А дурість полягала в тому, що на таке були потрібні не малі кошти, які зараз видобуваються ой як не просто …

Аперетив на Київському морі

15 червня ми вирушили на північ від Києва, у напрямку на Чорнобиль. Спочатку пройшли квест із купівлею бензину, навіть із талонами це зробити не просто. Потім помчали щербатими дорогами (гусенична техніка накатала колії) на берег Київського моря. По дорозі хотіли заскочити до Бородянки, але не зрослося. Перед Дімером спостерігали розлив річки Ірпінь. Затопило там все добряче. Багато дерев, що впали від своєї ваги, магазини, що згоріли, вибиті вікна в будинках, посічені осколками огорожі… Бачили кілька прильотів у багатоквартирні будинки. Напрочуд, у них жили люди. Повз «Межигір’я» проїхали до Глібівки, де й розмістилися у дачному готелі. Тут бойових дій не було, навпроти панувала атмосфера тиші та спокою. Насамперед вийшов на берег моря. Протилежний, добре переглядався (відстань між берегами 7,5 км). Риболовлею ні хто не страждав, та й за два дні на морі не бачив жодного рибалки. Мальовнича картина і лише. Далі був День народження друга, багато випитої текіли та гора з’їденого м’яса. Каре з ягняти і закуска у вигляді голубини запам’яталися найбільше. Перед від’їздом до Києва випили каву і проковтнули напрочуд смачний чізкейк. Наступного дня я збирався на свою першу риболовлю в Києві. Природно, як водоймище обрав Дніпро. Тим більше, що ця річка мені добре знайома, адже вона тече за 70 кілометрів від мого будинку. Та й щодо локації особливо не морочився. Десь неподалік метро. Оскільки поруч зі станцією «Поштова площа» є острів з піщаними берегами, то вирішено, насамперед вирушаю туди. Вранці поснідавши, вирушив у дорогу. З собою взяв котушку з тонким шнуром, кілька пачок їстівного силікону та різних гачків. У планах була ходова риболовля вздовж берегів Дніпра. Від Річкового вокзалу і далі за течією річки.

Риболовля в Києві – метро «Поштова площа»

Вискочивши з метро, ​​одразу побачив рибалок. Дико здивувався. Хлопці у модних футболках TICT, рукавичках того ж виробника, кидали джигу у воду з високого парапету за будівлею речпорту. Висота там метрів 7. Причому джига на око була вагою 30-40 грамів і віброхвіст сантиметрів 15. Як вони збиралися діставати рибу з води — загадка.Я вирішив спуститися ближче до води і спробувати щастя з більш приземлених місць. Течія – капець. Спінінг я з собою не віз, узяв у товариша SHIMANO Catana 5-25. Почепив 15 грамів вантаж та 3-х дюймовий Swing Impact. Несе, та й спінінг уже провалюється. Ну і шо, це ж не вбиваєма Катана. Вішаю 20 грамів та… Мертвий зацеп при перших підкиданнях. До того ж, за спінінг, я вже став реально переживати. А оскільки він чужий, вирішую прогулятися на Труханів острів і там пошукати тихіших місць. Дорогою спостерігав за маніпуляціями місцевих рибалок: із зачепами боровся кожен другий. І неважливо на що ловив рибалка, з зачепами боролися і фідеристи, і спінінгісти. На острові довго шукати місце не став. Так як під мостом ловити не забороняли, розташувався саме там. Тим більше під мостом утворювалася перспективна обратна течія. Вантаж 7 грамів, тридюймовий Swing Impact і клювання не змусили на себе чекати! Перша рибка зійшла, а ось наступне клювання – реалізував. Є! Рибалка у Києві відбулася! Дістав телефон, зафіксував факт упіймання і відпустив рибу. Відчув навіть приплив сил. Пополоскав рибку ще годинку і спіймав ще одного окушка трохи менше. Плюс був сход чогось більшого. Але, на жаль, риба себе не показала. Спека, на острові є туалет та продають пиво. Вирішую трохи прикрасити день пінним. Як виявилося даремно. Поки я пив пиво, місце зайняли… Поблукаючи островом і залишаючи приманки то тут, то там, клювань більше не заробив. Зате поринув у Дніпро, трохи позасмагав і послухав рев сирени Річкового вокзалу. Вражає. Так голосно про повітряну тривогу у нас не повідомляють. Годинник о 14-й, я втомився, пірнув у метро і виринув на Поздняках і поплентався у бік своєї маршрутки. Двістіп’ятдесята доставила мене до «Шанхаю», де людина з рюкзаком і спінінгом у руках розчинилася в бетоні. Розповівши про свої пригоди товаришу одержав потужну пораду: до Дніпра тут рукою подати і немає сенсу їхати на правий берег. Дві станції метро та ти на місці. Окей, завтра так і зроблю.

Риболовля в Києві – метро Славутич

Прокинувся, випросив у друга ще вудку, заскочив до Ашану, там є магазин Флагман, купив черв’яків. Сів на маршрутку, пірнув у метро та виповз на станції Славутич. І все здавалося таким простим … Але я витратив биту годину поки знайшов підхід до води. На жаль, під мостом ловити не можна, там стоять грізні таблички «Заміновано». На пляжі купа людей, яблуку нема де впасти, довелося обходити на інший бік віадука і йти пішки. Хто шукає той завжди знайде! До води пробрався в районі вулиці Зарічна. Там шикарний вид на Південний міст та якийсь модний РК. Вибору особливого не було, всі місця були зайняті. Але, що мені сподобалося, у виявленому місці було досить глибоко та була присутня чітка брівка. Це було видно по лінії латаття та підтвержено потім. Латаття різко обривалися метрів за 15 від берега. Отже, риболовля в Києві дубль два. Ходьба навколо далася взнаки. Ноги нили, тож трохи покидавши джигу вирішив відпочити і сісти на поплавок. Насилу вставив рогачик у тверде піщане дно, начепив черв’яка і в бій. Першого клювання довго чекати не довелося. Буквально за пару хвилин потоп і перший бичок у руках. Потім ще один, і ще один… Рибалка на поплавець, на черв’яка, у річці Дніпро схожа у будь-якій частинуі України. Першим завжди вішається бичок. У гонитві за розміром (думаю сфоткаю рибу, як трапиться щось суттєве) не залишило вибору. Істотні бички не клювали, та й розмір риб йшов низхідною. Психанув і сфоткав напевно п’ятого чи шостого розбійника. Прив’язав гачок більше, начепив кількох черв’яків і закинув на дно біля латаття… На той час піднявся сильний вітер і небо захопили досить темні хмари. Взяв у руки спінінг із джигою замінив Swing Impact на Swing Impact FAT. Вітер збоку, Катана і так не відрізняється дзвінкістю, а тут ще й дуга. Але на свій подив хвилин через 10 пристосувався і зміг-таки вивудити смугастого з-під латаття. Причому клювання було потужнє, я думав окунець більше буде. Але й такий зійде… Тим більше, що я приїхав на риболовлю до Києва не по рибу, а по емоції. Поки фотографував матроса, прогавив клювання на вудку. Риба витягла поплавець у латаття, та заплутала так, що довелося роздягатися і лізти у воду. Заміни поплавця у мене не було, та й грузик був один. Слава Богу, що я заліз у воду і побачив бурю, що насувається. Хвиля розігралася, сусіди масово почали залишати Дніпро. Виплив навіть рибалка на човні. До речі, це була єдина людина, яка дозволила собі ловити на човні у воєнний час. Перший раз побачив такого майже за 4 місяці війни. Ну а я не ляканий, продовжив риболовлю. На вудку спіймав невелику плітку, а на джиг збив ще одного більшого окуня… Було години 2 дні, але в Києві різко потемніло. Окуня я фотографував без спалаху, хоча телефон наполегливо рекомендував мені його увімкнути. На протилежному березі розігралася піщана буря, вудку закинути вже не було змоги — змотав. Та й на джиг риболовля стала взагалі не тактильна. Але я примудрився зловити ще одного окунця. Пузатого. Приказку «Бог любить трійцю» у голові старанно почала заміщати «Береженого — Бог береже»… Після чергового розряду блискавки мимоволі склав снасті і пішов до метро. Чи не встиг, на половині шляху накрило. Але я вже нікуди не поспішав, спокійно та впевнено йшов під дощем. Телефон у пакеті, літо, я вже весь змок – куди поспішати? У метро я зустрів таких же намоклих киян та гостей столиці, на мене ніхто не звертав уваги. Руки пахли рибою, а у душі співали емоції. «Дурниці запам’ятовуються найкраще!» Чи варто було їхати через пів країни за кілька годин біля води? Чи коштувала така риболовля в Києві витрачених зусиль та коштів? Я для себе відповідь дав. Ну а ви можете прочитати цей текст, подивитися на фото та зробити свої висновки. Слава Україні!