Про клювання карася в листопаді

“Карась клює в листопаді? На нашій Самарі? – Та ні синку, це фантастика! Ось скажіть чесно, чи часто ви реагуєте на чутки? І поки ви замислилися, відповім за себе. Я — ні, намагаюся більше вірити своєму досвіду. У листопаді карась вже не клює у нас на Самарі. І крапка! Про клювання карася в листопаді, здається, я знав майже все…

Але, цього разу, я сміливо можу застосувати фразу “щось пішло не так…” Тут ситуація розігралася наступна: як бути, якщо ви знаєте про клювання, але інформація про те, де це відбувається і коли, виступає у протиріччя з вашим досвідом. При цьому ще й досвід цього року не в’яжеться із реальністю, аж взагалі? “Подофігеть” спокійно чи перевірити?

Ось такий потік свідомості виник у моїй голові після зустрічі зі знайомим рибалкою. “На ЦОФі клює карась! Гарний! У листопаді!!!” – Розповів колега. “Знайомий дід їзде щодня. Клює – тільки на манку. На вудку.” Та гаразд?

11 годин дня, я йшов до гаража навести лад. Втім, наведу, якось потім. Відкривши багажник, кинув туди пару вудок, снасті, зварив перловку, купив кукурудзу, накрутив манку, підгодовування поклав (фанатік полуниця) та нарив черв’яків. Усе? Ні! Купив ще й мотиль. Ну ось тепер все, я готовий) Хоч окунька, але вимучу… Струна рибальського азарту задзвеніла!

Десь о 12-30 дістався “Першого розливу”. Літом я там дуже добре ловив рибу. Навколо нікого, тільки спінінгісти на човнах, майже штиль. Сяду, спробую гадаю. Сів. Зібравши 5 та 6 метрів. Одну на манку, другу на мотиль. Сиджу. Прозора вода, капець. На 6 метрах виставлено глибину 3,7. Манку видно метрів до 3-х) Пригодував.

Окуня, як і запланував вимучив))) Але де ж легендарне “клювання карася в листопаді?”

В усьому іншому – мертва річка. За 70 хвилин одне клювання на мотиль і все. Ні активності на поверхні, нічого. Навіть ті, хто були на човнах, змоталися.

Змотався і я. Поїхав далі дамбою у бік ЦОФу. Дорогою зупинявся біля рибалок, питав, як справи? В уловах не густо. Уклейка (верховодка), окуні та краснопірочки… Усі ловлять або на черв’яка, або на опарика. Їду далі. Довжина греблі напроти шахт близько 6 км. Приїжджаю на ділянку Самари біля ЦОФу. Кінець греблі. Першим мені попався дід, про якого розповідав знайомий рибалка.

9 карасів у садку. 300-400 грамові рибини. “Сьогодні не бере.” – каже дідусь, спльовуючі на манку… Більше на березі нікого! На річці штук 20 човнів тролять, а з берега я та дід. Сідаю на “Дімкіну” гатку. “Камиш не ламати!”

На годинниках вже 14 – 15. Розмотую вудки, закидаю. Ставлю 3 вудилища. 4-5-6 метрів. Мотіль, манка, манка. Чекаю. Тролінгісти дуже хвалитися. Веселі. Жартують, тролять ще й один одного. Щука клює, та й біля берега, на поверхні явно є активність риби.

Ось і перше клювання. Поплавець плавно рушив, я не витримав, підсік. Що називається, дав по губах. Почувши, навіть рибу. На другу вудку теж клює. Потопило. Підсікаю — пусто…

Обидва клювання на манку. Одне на “п’ятірку”, глибина десь 2,5 м. Друге – на “шістку” із глибиною 4 метри! Виходить, риба жирує тут скрізь. Мотиль поки що мовчить.

Перекидаю. Прям на поплавку скидається досить велика риба. І майже відразу ж поплавець почало крутити. Він просто стояв на місці, трохи нахилившись. То в один бік, то в інший. І так кілька хвилин. Під час чергового обертання підсікаю. Зачіп? Та ні, риба! Карась! Листопадове срібло Самари! Дав жару, поплюхався на сам кінець як цар)

Ах, ти хитрун. Відразу з’явилася у свідомості картинка з Ютуба. Якось я дивився відео про те, як карась бере різні наживки до рота. Як він їх бере в губи і по кілька хвилин “пробує” на смак. Так воно що. Треба не поспішати. Дати йому гастрономічну паузу!

Після аналізу процесу та висновків, справи налагодилися. Почали траплятися плітки та карасики. Усі на манку. Чесно кажучи, я захопився результатом. Лов карася у листопаді на Самарі – це новий позитивний досвід! При цьому, опір риби, зовсім не в’яжеться з флегматичністю клювання. Дуже бодьорі “карасіуси”.

Темніє рано, о пів на п’яту, поплавців уже не видно. Підсумок риболовлі на фото. Відмінні листопадові карасики. І знаю я одного чоловіка, який закупив сметану передбачливо. “А що, якщо поїхати і завтра?”

Повторною перевіркою перевіреного слуху, я зайнявся годині о 12. Нагадаю, я перевіряю чуйку про клювання карася у листопаді на Самарі. Так ось. Відразу помчавши на розвідані напередодні грядки. Але, на жаль, все зайняте. Субота.

Є одне місце… Дуже стрімке. Стара покинута гатка. Ще кілька років тому я на неї залазив, було стрімко. Тож гатку так і охрестив. Ну, іншого місця немає, та й поруч ростуть ягоди чарівного терена… Смачний зараза! Та щей окрилює! Бачіли би ви, як я розкарячився…

Забрався. Не дуже зручно, але піде (перше фото). Дві удочки. 4 та 5 метрів. Манка. Годину вигулював поплавці – порожнє, навіть на мотиль — нуль. А годині о 2-гій, після обіду, справа пішла. Почала брати плітка. Невелика, але така бажана.

Дуже активно почала клювати. Захопився її ловом і прогавив, як змотався рибалка, що ловив на “Дімкіній” гатці.

Лише о 16-00 помітив. Швидко перебрався і…

До темряви вдалося трохи карасів спокусити, і плотви половити. Якраз на вечерю та на таранку. Ось такий феномен 2022 року. Клювання карася в листопаді. Для Самари в наших краях це нонсенс. Але чорт забирай, це не фантастика. Перевірив особисто.